Пастирське послання єрархів Української Католицької Церкви США на Різдво Христове
 |
«Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1).
З настанням зимового сонцестояння западає жахлива темнота. Як і поет Томас Ділан нас «гнівить, виводить з рівноваги згасання світла». Ми тягнемося до згасаючого світила, сподіваючись, що сонце повернеться з відновленою енергією, принесе світло у нашу темноту й зігріє нашу зиму. Ми зі сподіванням підводимо наші очі до мінливого місяця, який зростає, а тоді щербиться – приманює нас своїм блиском, а тоді знову гасить його. Ми з тугою дивимося на сумлінні зорі, чиє блимаюче світло гіпнотизує нас своїм артистизмом і виводить нашу свідомість поза затемнений світ.
У чорному зимовому небі з’являється дивна зоря, що спиняється над Вифлеємом, містом Давида. Двоє подорожніх торять тієї ночі дорогу до Вифлеєму: тесля Йосиф і його вагітна дружина Марія. Темніше ночі стала для них людська темнота, з якою вони стикнулися: двері заїздів та двері людських сердець були закриті для бездомної потребуючої пари. І як наслідок, Божа Дитина, яка мала народитися, не знайшла ніде притулку, лише в темному вертепі, де її зігріли покірні тварини – даруючи те тепло, в якому відмовили жорстокі людські серця.
У цьому темному вертепі сталося незбагненне – непорочна стала матір’ю, і Бог небесний прийшов у світ тендітним Дитям. Ця дивна подія наповнила змістом нашу українську коляду «Дивная новина»: «Дивная новина! Нині Діва Сина породила в Вифлеємі, Марія єдина».
Коли хлопчик народився, відступила темінь печери; як говорить нам Нікейський Символ віри, Він Сам є «світлом від світла, Богом істинним від Бога істинного». Як це відповідно, що прихід Ісуса, Який є світлом Світу, проголошує в Небесах діамантова зоря! І ця зоря не тільки освітила потемнілу землю, вона дозволила Мудрецям вийти за межі невиразного світла їхньої астрології, і запровадила їх до Дитяти, яке Само є світлом, що перевершує людське розуміння. У Дитяті вони побачили не лише мету своїх пошуків, але й здійснення своїх душевних прагнень.
Однак не всі є такими проникливими як Мудреці. Темнішою від зимової ночі, темнішою за печеру є темнота, яку приносять у світ люди, що цураються світла. Більшою, ніж муки народження, є біль тих, хто страждає від несправедливості в руках тих, хто, як Ірод, брутально хапається за владу й контроль. Холоднішими за зимову ніч є серця тих, хто подібні до власників заїздів у Вифлеємі: думають лише про себе, егоїстично збагачуються за рахунок інших, позбавляючи їх самого необхідного для життя.
Ісус народився у зимній, темній печері, бо був знехтуваний; у цьому, які і в іншому, Ісус розділив нашу долю: темноту, холод, біль. Ми це спостерігаємо в іконі Різдва: ясла, в яких лежить Дитятко подібні на саркофаг, пеленки нагадують саван, в який пізніше загорнуть Його розіп’яте тіло, печера, в якій Він народився нагадує гріб, в який покладуть Його мертве тіло. Ісус розділив з нами усі наші страждання, однак, розділяючи їх Ісус подолав їх, і показав нам приклад, як діяти. Він прикликає нас руками, які розпростер для нас на Хресті, і наші серця прагнуть відповісти: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до тебе, Боже» (Пс. 41, 2).
Нас пригортає світло й тепло Церкви, де Бог у символах говорить до нас чіткіше, ніж словами. На проскомидійнику, де приготовляється хліб і вино до Божественної літургії, знаходиться металева арка, яка пригадує нам «зорю», бо на ній підвішена маленька зірочка; коли священик ставить «зорю» над хлібом, який буде освячений, він промовляє слова, що звертають нас до історії Різдва: «І прийшла звізда, і стала зверху, де було дитя». І справді, ці слова взяті з Євангелія того дня, коли згадується історія Мудреців. Мудреці шукали Ісуса за зорею; мудрі чоловіки й жінки знайдуть Його під «зіркою», визнаючи Його наявність на нашому вівтарі та в нашій Церкві.
Сподіваючись бути між тими мудрими, які шукають Христа, ми приходимо до церкви, де усе говорить нам про Нього. Ми бачимо величезну люстру, яка говорить нам, що Христос, Світло світу, є також нашим світлом. Коли під час Великого входу виносяться і ставляться на вівтар святі дари, нам нагадується, що ми повинні бути подібними на ангелів, які славлять Бога: «Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи…»; в наших колядах ми приєднуємося до ангельського хору, який своїми голосами наповнив небеса і землю в те перше Різдво: «Слава во вишніх Богу і мир всім на землі!» Христос, який шукав привіту у власників заїздів, прийшов до нас у Євхаристії і просить нас вітати Його у глибині наших сердець. Якщо ми приймаємо Його зі справжньою вірою наше життя перетворюється і ми надихаємося до співу: «Ми бачили світло істинне. Ми прийняли Духа Небесного. Ми знайшли віру істинну. Нероздільній Тройці поклоняємося, вона бо спасла нас».
Наше перетворення це не лише задля нас: ми повинні стати переконливим образом Христа для світу, який прагне спасіння, яке може дати тільки Він. Під час великого повечір’я Різдва ми співаємо «З нами Бог!» Бог не лише з нами, але й для нас і через нас також. Коли інші дивляться на нас, хай впізнають вони Христа, Чиє світло ми покликані відображати, Чию любов покликані ділити.
Христос Раждається! Славімо Його!
+Високопреосвященний Стефан Сорока
Митрополит Української Католицької Церкви у США
Архиєпископ Філадельфійський для українців
+Преосвященний Річард Семінак
Єпископ Чіказької єпархії святого Миколая
+Преосвященний Павло Хомницький, ЧСВВ
Єпископ Стемфордської єпархії
+Преосвященний Іван Бура
Апостольський Адміністратор
Пармської єпархії святого Йосафата
Різдво, 2009
(English) PDF…
